Сьогодні наш колега запізнився на роботу аж на цілу годину (добре що він не ведучий). І ось як геніально він виправдався перед керівником – «так как сегодня понедельник, тяжелый день после выходных, я сел в метро и приехал на свою старую работу»
Скажу вам, це запізнення йому зійшло з рук :)))) адже він працює у нас всього два тижні.
А якими відмазками користувались ви чи можливо ваші колеги, рідні, близькі, знайомі?..

Все профессии нужны, все професии важны

Ты помнишь, дружище, вьетнамские кеды?
Коленную выпуклость детских колгот?
Настольный хоккей у блатного соседа?..
Дай боже мне памяти, кой это год?
А помнишь те, вязаные рукавицы,
Да-да, на резинке из старых штанов,
Родителей наших счастливые лица…
Гагарин… Харламов… Блохин… Моргунов…
Ты помнишь – мы жвачку жевали неделю,
Ее в холодильник на ночь положив?
Ты помнишь «Орленок»? Вот это был велик!!!
Разбит он, до наших детей не дожив…

На школьном дворе помнишь лихость былую
И первый, с ночевкой в палатках, поход?
И, помнишь, РЕШАЛИСЬ мы на поцелуи…
Дай боже мне памяти, кой это год?
Так если ты помнишь – вон душу на плаху!
Какая Европа, Америка, мля?
«Несчастное детство»? – Иди-ка ты на **й!
Счастливей – не будет уже у тебя! 
                                             (о великий интернет)

Київ, Михайла Грушевского, 4-Б
ст. м. Майдан Незалежності
Європейська пл., перша арка за готелем "Дніпро"

Пушкін
17 30 48
140 10 01
126 138
140 3 501

Маяковський
2 46 38 1
116 14 20!
15 14 21
14 0 17

Єсєнін
14 126 14
132 17 43...
16 42 511
704 83

170! 16 39
514 700 142
612 349
17 114 02

Веселі:
2 15 42
42 15
37 08 5
20 20 20!

7 14 100 0
2 00 13
37 08 5
20 20 20!

Недуже веселі
511 16
5 20 337
712 19
2000047

Просто ржака :)))
За сльози від сміху дякую BADUMMMу

  Таке враження що може дах поїхати.
Другий день поспіль я сиджу вдома і мовчу (kalinov_ska  ти не одна). Спілкуюсь із друзями завдяки смскам і асьці. Посадив голос (ларінгіт). Причому, вже вдруге за своє життя. Першого разу звернувся до фоніатора і вбахав шалені гроші. Окрім цього, зі слів лікаря, зрозумів що мені обов’язково окрім ліків допомагає підігріте червоне вино (респек за ідею). Словом, метод аж ніяк не із лабораторії! Тому цього разу вирішив спробувати обійтися без світил науки, а скористатися методами дідівськими. 
  Ось до речі один з них – " Кусочек хрена величиной с лесной орех мелко порезать, залить третью стакана кипятка, накрыть крышкой и дать настояться минут 20. Добавить немного сахара, размешать и пить в течение дня в час по чайной ложке. Старинные лекари утверждали, что эти средства способны восстановить голос за сутки"

Ось так за власним бажанням можна опинитися піддослідним кроликом. Сподіваюсь що на віслюка не перетворюсь.

Знову завдяки роботі і Гришковцю (читаю збірку Гришковця „Следы на мне» і вам раджу) знову повернувся у дитинство… ні! Не назавжди!
По завершенню навчального року мені купили радіокеровану машину. Здається, карбованців 25 вона коштувала... на ті часи це були не те що великі, а величезні гроші. Ну принаймні для моїх батьків точно адже тато отримував карбованців 200-220. Купили за те що я відносно гарно закінчив навчальний рік. Дивно було лише те що тато ініціював купівлю дорогої цяцьки навіть попри те що річний план я виконав не на 100%. Ініціював і переконував маму що такий скарб сім’ї (майже як „Скарб нації”) я не розламаю чи не розберу на запчастини. І ось я із чудом техніки і бабусею яку виділили не стільки супроводжувати мене а автомобіль, з’явився у дворі. Думаю якби не бабуся то в перший же день я б дізнався як працює із середини ця машинерія. Але бабуся була на чеку. Навколо мене зібрався практично весь двір, навіть старші хлопці і ті заздрісно але гордо хитали головою. Таких спектаклів біля мого будинку було кілька і напевно всі хто хотів спробувати свою майстерність у керуванні авто. Пройшов тиждень, а я не міг натішитися, батарейки не встигали міняти. Ставив рекорди не лише на відкритих трасах але й у боксі по вулиці Тітова 49 кв 133. Під час одного із заїздів мій тато показуючи свою майстерність, висловив теорію, що цю машину можна переробити на літак. Тобто, механізм для радіо керування можна встановити на модель літака. Тато захоплювався авіамоделюванням і дома лежав готовий екземпляр який він зробив своїми руками за кресленнями із журналу „Моделіст конструктор”. На ньому був справжній мотор який працював на пальному що виготовлялося з кількох інгредієнтів. Літак був справжній але маленький. Літав він по колу яке було визначене довжиною тросу, а татові хотілося відпустити своє творіння у вільний політ. Проте його мрія так і залишилася мрією... дуже вже мені не хотілося сходити з траси...

Отрывок из книги по домоводству, изданной в 60-х годах в СССР: "Вы должны помнить, что к приходу мужа со службы нужно готовиться ежедневно. Подготовьте детей, умойте их, причешите и переоденьте в чистую, нарядную одежду. Они должны построиться и приветствовать отца, когда он войдет в двери. Для такого случая сами наденьте чистый передник и постарайтесь себя украсить - например, повяжите в волосы бант. В разговоры с мужем не вступайте, помните, как сильно он устал, и что ему приходится идти каждодневно на службу, ради вас - молча накормите его, и, лишь после того, как он прочитает газету, вы можете попытаться с ним заговорить..." И оттуда же, из части "Советов для мужчин" - "после совершения интимного акта с женой, вы должны позволить ей пойти в ванную, но следовать за ней не нужно, дайте ей побыть одной. Возможно, она захочет поплакать....

Разговор по аське:
- Where are you from?
- I am from England, and where are you from?
- I am from Zimbabwe
минута молчания...
- Pizdish
- Sykou budu

Знайшовши у moi_babo4ki і прослухавши всередині все аж перевернулося. Під цю колискову засинала вся країна а разом з ними і я... а як я чекав тієї вечірньої казочки ... (все як описує Гришковець) Словом гріх було не поцупити.

На цих вихідних довелося побувати у місті де я народився і виріс... у Рівному. Перше про що я подумав ступивши на рідну землю – мляяяяя! Скільки болота! По при те що Рівне зачаровує моє око своєю красою... коли все розцвітає весною і коли на вулицях валяються купи опалого листя... Цього разу я був розчарований. Моє взуття із замшу мабуть виглядало пафосно і дуже непрактично. Але вона витримало нічну екскурсію по усім злачним місцям міста. А по іншому і бути могло це вже як традиція... коли я приїжджаю до Рівного мені обов’язково зустрічаються старі добрі друзі. Про плани відразу забуваєш і після кількох яскравий спогадів із минуло опиняєшся у якомусь затишному закладі після якого іде інший і тд і тп... Так я спробував місцеве пиво „Рівень” у однойменному закладі, відчув якусь аж ніяк невідповідну закладу атмосферу у лаунж-барі, був здивований стрункістю фігур рівненських панянок у „Парижі”, і їхньою наївністю та нав’язливою простотою у „Магнаті”.
P.S.
„Рівень” – пивна. Вихованцям „пансіонату благодордних дєвіц-красавіц” не рекомендується.
„Париж” – в той час як „Рівень” однозірковий то „Парижу” можна дати три.
„Магнаті” – важко пригадати а тому складно дати характеристику
Лаунж-бар – назва якось не відклалась у пам’яті. Але окрім освітлення і стін більше жодного лаунжу.

Інші фото Рівного

У мене є знайома яка працює в сфері реклами. Сьогодні я дізнався що вчилася вона зовсім не на продавця повітря а на фізика-ядерщика. ось так живеш... спілкуєшся із людиною... а тут бац! і дізнаєшся що вона фізик-ядерщик! Словом я був здивований. Навчалася на одне а зараз займається зовсім іншим. Причому настільки... ну як чорне і біле! Але я теж не подарунок. Трапилося так що за освітою я бухгалтер. Проте навіть жодного дня не зводив дебет із кредитом а починаючи з другого курсу мене затягнула ефірна павутина.
...з цього може щось вийти завтра в ефірі.
А на кого вчилися ви і ким стали? 
                                                                       

Мексиканських хлопчина приклеїв руку до ліжка, щоб не повертатися на навчання після зимових канікул. На канікулах було так добре – прокоментував 10-и річний Дієго. Причому скажу, досить винахідливий хлопчина, приклеїв себе де інде а біля телевізора. А коли його потім кілька годин віддирали то йому нічого не залишалося як із розчаруванням дивитися телевізор. Адже до школи таки йти! )))) "А от у наші часи"... фантазії на більше вустачало (сказав майже як дідусь пенсіонер що постійно сидить на лавці під підїздом) ... та хоча б градусник настукав до сорока! ех! піонєєєри...
                                               

Ну от нарешті мої руки дотягнулися до клавіатури ;))) Ні! Я не зловживав алкоголем підчас святкувань а просто якось не було бажання. Зараз бажання з’явилося але немає часу... робота знаєте! Скажу лише що вражень вистачить на весь рік. І якщо 2008 рік буде таким як я його зустрів то це буде один із найкращих років!!! Але про це іншим разом. Обіцяю! А зараз згадаю про роботу. Прочитав що на одному з найпопулярніших у світі Інтернет аукціоні „eBay” сума продажів подарунків отриманих на новорічні свята склала небагато немало а 2,5 мільярди доларів. Досить кльово коли знайшовши під новорічною ялинкою непотрібну річ ти можеш її обміняти або ж отримати за неї гроші (в Британії це дуже поширене явище). Але це якщо подивитися з одного боку, а якщо з іншого... про тебе потурбувалися! Тебе пам’ятають і хочуть приділити тобі увагу... ощасливити. Словом палка з двома кінцями. Чим не тема для ефіру. Буду збирати непотрібні подарунки. Думаю що варіантів має бути з головою... але ранковий ефір покаже. чекаю також і на ваші приклади - які непотрібні подарунки ви знайшли під цьогорічною ялинкою?

Те чого я так давно чекав відбулося! Арт-клуб „44” відкрився. Але правда із запізненням. Ремонт мали закінчити ще наприкінці листопада, а третього грудня там мало відбутися кучкувате збіговисько усіх моїх хороших друзів... Ну що б підняти хоча б по гальбі пива за мій день народження як це було минулого року. Але прорвала якась труба і внесла свої корективи у оновлений дизайн. Відкриття затягнулося ще на тижні два. Але все ж коли поціновувачі пива під хорошу музику переступили поріг клубу... неозброєним оком можна було оцінити зміни. Все якось стало трішки гламурненько. Біля великих столів і барної стійки з’явилися стільці із спинками, а біля стіни дивани, торшери і маленькі коктейльні столики із зручними кріслами. За баром на стіні на фоні стильних смугастих шпалер красується Джим Моррісон розміром з велике вікно.
Поруч і ще якийсь яля-плакат мені чомусь нагадав 50-ті... коли лохом вважався кожен хто не слухав рок-н-рол і не намазував голову бріоліном. На цегляних стінах зникли полички із свічками які час від часу перевертали відвідувачі (одну якось і я перевернув) і на холодній цеглі залишався парафіновий слід. Свічки зникли повністю. Зникли зі столів і навіть зі східців при вході. Це мабуть було найтепліше і найоригінальніше місце. Величезна кількість різнокольорових свічок не за один рік перетворили звичайні східці у казковий вхід до країни джазу, блюзу, етно та фолку. Проте при вході над туалетом залишили добре відоме піаніно. Проходячи під яким завжди задумуєшся - але ж воно колись як впаде комусь на голову... Але не падає. Тому його просто перефарбували і воно й далі викликає пророчі думки... Словом змінилося все! Я навіть у чомусь знайшов схожість із клубом „Вензель”. Але як сказала моя знайома – „44 став глянцевим зовні проте всередині наповнення залишилося без змін”. Хочеться сподіватися що це так. Як кажуть час покаже.